“Саме зараз наше завдання – допомогти дітям повернути, створити хоч невеликий простір безпеки. Багато хто з них досі перебувають у стані шоку. Ми не можемо припустити, що стане тригером для травматичних реакцій, тому наші уважність, емпатійність, почуття такту та відчуття опори дуже важливі”, – каже психологиня Світлана Ройз.
Освітянин, педагог, класний керівник, вихователь наразі можуть задавати собі питання: “чи можу я допомогти в умовах війни учнівському колективу, дитині? Що саме я можу зробити для дітей, коли і перед дорослими постало так багато складних питань?”:
- Як зрозуміти і пояснювати реальність?
- Коли закінчиться війна?
- Що буде після війни?
- Як позбутися відчуття хаосу?
- Як жити в світі, до якого ми не звикли?
- Що робити, коли стає страшно?
- Як себе заспокоїти й незважаючи ні на що залишатися в ресурсі?
Проте, саме зараз, під час російсько-української війни, особисті та професійні компетентності вчителя/вихователя/класного керівника можуть стати рятівними та допомогти учням справлятися з викликами. Тому, варто організувати контакт з класною спільнотою, гуртуватися та підтримувати один одного у форматі хоча б мінімального (залежно від обставин) спілкування з дітьми.
